 Український варіант революційного націоналізму - це Мітринга з його "Українською партією робітників і селян" і лівою версією інтегрального націоналізма, т.зв. "революційним націоналізмом". Ви послідовники Мітринги, котрий, поміж тим, очолював соціалістичну фракцію в ОУН і опонував самому Бандері? Питаю так, оскільки в 98-у був членом київського СНПУ і пам'ятаю претензії її "бритоголової" частини на самоназву "революційна"?
Звичайно, ми є послідовниками українського варіанту революційного націоналізму, хоча про діяльність Мітринги досі нічого не чули. На перше місце у ідеологічному аспекті ми, все ж таки, ставимо праці Д.Донцова, вважаємо, що його погляди є найоптимальнішими для українських націоналістів. Ми взагалі не робимо, як багато хто, з революційності фетиш, революційність для нас лише нагальна потреба поточного моменту.
Чи відвідуєте ви нацистські сайти? І, якщо так - звідки інтерес до "гітлерівських інтелектуалів", тоді як кожен свідомий історії визвольних змагань знає, що в загонах УПА були кавказькі батальйони. Був окремий єврейський і навіть російський?
Що стосується нацистських сайтів та взагалі неонацистського руху, то наша позиція полягає у тому, що в кожному явищі можна знайти якийсь позитив для користі власної справи, навіть у тому ж марксизмі. З неонацизму ми можемо взяти притаманну цьому рухові жорстку ієрархію та дисциплінованість, а також поборювання різного роду статевих збочень та розпусти.
Соціал-націоналізм відрізняється від націонал-соціалізму, без огляду на естетику гри двох її складових. Я був в СНПУ і беземотивно можу заявити, що неостаннім фактом розпаду Київського відділення було посилення властиво прогітлерівської фракції, котра по тому приєдналася до УНА Коваленка, ну а закінчила, всі знають чим. Де кордон, ця обов'язкова границя між любов'ю до Батьківщини і досить віртуальною ненавистю до, на разі нечисельних мігрантів?
На наш погляд кордон поміж любов'ю до Батьківщини та т.з. віртуальною ненавистю до мігрантів пролягає саме в залежності від кількості тих мігрантів, їх поведінки та політики держави щодо їх надходження в країну. Якщо ці мігранти починають забувати, хто господар у цій країні та дають привід до негативного до них ставлення, тоді ми поборюватимемо таких мігрантів. Але, якщо цих мігрантів лише невелика купка й вони себе нічим не дискредитують, то зневажати їх лише за те, що вони мігранти та мають іншу зовнішність - просто безглуздо.
В чому революційність націоналізму? Ця характеристика притаманна визвольним всім, актуалізованим в потрібний історії період потерпаючим або панівним етнічним спільнотам, штибу "Чорні пантери - Ку-Клукс-Клан", "Спис Нації - Африкандерський рух опору", "УНА-УНСО початку 90-х - НБП їх кінця" тощо. Всі хочуть "революції" і звинувачують інших в реакції. Хто має право бути носієм властиво націонал-революційної божеської ноші, а кому варто відмовити?
Взагалі, як ми раніше зазначали, не потрібно робити з революційності фетиш, це лише засіб досягнення мети, а головне це - мета. Багато кого в українському (та й не тільки) націоналістичному русі приваблює саме революційність, яка в багатьох випадках стає самоціллю, людина згодом відкидає всі інші складові націоналізму, в тому числі й саму Українську ідею, власне, заради якої ця революційність, як засіб, й потрібна. З цієї причини багато українських націоналістичних організацій розколювалися, а потім й зовсім зникали з політичної арени. Не треба бути завзятими догматами, принаймні у роботі з масами, потрібно бути гнучкими, хоча, підкреслюю, лише у засобах.
В Києві плодяться скінхеди. З'явилися SHARPи, RASHі, поодинокі TRADи. Більшість названих, включно з існувавшими років десять нацистами користується притаманною столиці "євразійською лінгвою" (більш відомою під назвою "вєлікій рускій язик"). Кожен апелює до єдиноправильної інтерпретації національного питання, в її "білому", "класовому", "хьюманрайтівському" і тому подібних розрізах. Наша позиція полягає у тому, що "білі сепаратисти" типу НС, "класові патріоти" з RASH, "антибілі фашисти" з SHARP представляють відживші ідеології кінця 20 століття і майбутнє споживачів черевичків "Мартінс" не за ними. Хто прийде на зміну калькам західноєвропейським вуличних мілітантів, таких неавтентичних в умовах київських (і не лише) вуличних викликів?
У даному питанні наша позиція є чіткою - скінхедівський рух, якщо він є, то повинен мати виключно український зміст, усіх інших треба поборювати, як потенційних ворогів, "п'яту колону" тих сил, які вони репрезентують. Неукраїнських скінхедів я розглядаю лише як одну з чергових сект, що засмітили наше суспільство та потребують якнайскорішого вичавлення.
Говорячи словами улюбленого мною (рекомендую) білоруського реваншиста Адамовича, українські зразки націоналістичного шляху наштовхуються на вже традиційну "блокаду на східних рубежах". Спустившись на землю ми розуміємо, що Бандера ніколи не постане на центральній площі Донецька, принаймні не за нашого життя. Відсутність панславістської, хай і закамуфльованої риторики унеможливлює поширення київских впливів на ширші простори, включно із втраченими Кубанню і Східною Слобожанщиною. Як ти ставишся до ідеї російськомовності української національної ідеї, принаймні в тому, що стосується наших східних регіонів (колись була контора, назва котрої звучала як "Организация русскоязычных украинских националистов")?
Що стосується цього питання, то нічого поганого у російськомовності українського націоналізму на східних теренах я не бачу. Навпаки, таким шляхом ми швидше прийдемо, власне, до органічного українськомовного націоналізму, ніж, скажімо, радикальним відкиданням російської мови. Зараз, у південно-східних теренах України утворилася така категорія людей, які лише розмовляють російською, але не є носіями т.з. російської культури й не відчувають ніякого зв'язку з Росією. Тому до цих людей, ми, націоналісти, повинні мати особливий підхід, з ними не можна поводитися як, скажімо, з затятими москалями-"єдінонєдєлімцамі", а у питанні мови вони згодом самі оговтаються.
Відносно панславізму, то я вважаю цю ідею дуже слушною, тим більше, у контексті того, що велика частина населення країни ще живе у полоні радянського міфу про єдність східних слов'ян. Лише треба по іншому розставити акценти, показати де є справжній центр східного слов'янства і звідки все почалося. Взагалі треба активніше руйнувати російські імперські міфи про їх зверхність та месіанство. Це є зараз наше головне поле битви.
Укрревнаціоналізм в Бриколяжевій версії стремить до подолання притаманного інтегральному націоналізмові дуже романтичного етнічного пафосу і виходу за межі бінарної опозиції на кшталт старобандерівської "Здобудемо державу або смерть!". Принципово не відхиляючись, ми стверджуємо подальшу приорітетність в сенсі геополітично важливої (за Хаусхофером) "великої території". Де ділася третина колись наших прадідівських земель? Реконкіста зброєю намарна, тоді як втягнення в орбіту українських есхатологічних сподівань вартує на життєві шанси. Ти задоволений відсутністю жовто-блакитної символіки на Кубані, Воронежі, Бесарабії, Холмщині і так далі? Це наша Революція, києвоцентричний націоналізм, задоволена класова ненависть і добудова ще кілької кімнат патріархальної української сім'ї, адже Київ завше був чоловічого роду?
Однозначно, я виступаю за повернення усіх українських етнічних земель до складу єдиної української держави. У цьому напрямкові потрібно багато й активно працювати. Є безліч можливостей це робити у межах діючого міжнародного права. Але паралельно нам потрібно закріплюватись на вже формально приналежних до держави теренах, але фактично ще залишаючихся у зоні впливу чужих держав. Я маю на увазі, звичайно, Крим та схід України, держава повинна застосовувати усі можливості аби ці регіони, якнайшвидше перетворилися на українські за змістом. Але, на жаль, поки що у цьому напрямкові мало що робиться офіційною владою. Та задля того й працюємо ми - українські патріоти-націоналісти.
Ukranian Power! |
