В'ячеслав Громюк мріє відвідати хутір Кутелево, у якому переховувався 66-річному дубенчанину В'ячеславу Громюку довелося спілкуватися з ватажком УПА за кілька тижнів до його трагічної

загибелі. Чоловік лише нині наважився розповісти про криївку головного командира УПА, що знаходилася в його будинку.

До редакції чоловік прийшов з купкою книжок про УПА під пахвою. Привітався, відкашлявся, сів на запропонований стілець та розклав принесену літературу перед собою. Помітно хвилюючись, пригладив сивого чуба.

Ви про відзначення сторіччя від дня народження Романа Шухевича, певно, чули, - розпочав розмову. Не дочекавшись відповіді, продовжив: - Ну то я про нього фільм недавно дивився "Нескорений" - про його загибель у Львові. Знаєте, мене дуже совість мучить розповісти, що два тижні перед смертю Шухевич переховувався у домівці моїх батьків. Це за сім кілометрів від Луцька на хуторі Кутелево. Раніше за таку правду міг життям заплатити, батько мій про цей випадок до останнього свого дня мовчав, а я радію, що зараз можу усім розповісти. Мені тоді дев'ять років було, коли Шухевич мене малого на руках тримав... - чоловік замовкає, поринає у спогади.- То весна 1950 року якраз була. Нас малих четверо братів з батьком Йосипом та матір'ю Варварою мешкали на хуторі Кутелево. Хутірець невеличкий, якихось сім хат між селами Яловиче та Ярославичі. Місцевість дуже мальовнича. Недалеко річки протікали Стирик і Тишиця, поруч - балка поросла лісом. З того лісу, певно, і пробрався до нашого господарства Шухевич із двома охоронцями. Що один у них за старшого - я одразу зрозумів. Високий такий, темноволосий, носив кітель як у Керенського під шию, на усі ґудзики застебнутий та два пістолети за халявою. Його називали комісаром. То вже потім я почув, що то - Роман Шухевич.

Від батька почули?

Так, від батька. Я хоч і малий був, та усім цікавився. Слухав, як він із татом розмовляв, розпитував його про енкаведистів, чи вони на хутір не приїздять, давав йому листівки упівські, щоб він їх десь у Луцьку роздавав.

Тато ваш такий відважний був?

Дуже сміливий. І він, і мама Варвара. Вони під час війни переховували навіть євреїв, котрі з концтаборів тікали. Довгий час зберігали їхні адреси.

Скільки часу переховувався Шухевич?

Днів десять - це точно був у нас. Весь цей час не дозволяв своїм соратникам до хати заходити. Лише сам. Певно, не хотів нас на небезпеку наражати. Вікно нашої хатини виходило на балку лісову, то Шухевич міг годинами перед тим вікном вистоювати. Певно, дивився, чи не підбираються до хутора енкаведисти. Бувало, візьме мене малого на руки і стоїть так, або ще любив сісти на стільчику та "Кобзаря" читати. Кілька разів мені малому казав, що то особливе видання, надруковане у Франції, - чоловік смутніє.

А як на його слід енкаведисти вийшли?

Ой, він недарма на ту балку видивлявся. Тільки бачив підозрілу тачанку - зразу ж зникав у клуні разом зі своїми охоронцями. Пам'ятаю, що почав на наш хутір навідуватися один майор з Острожця. Винюхував, розпитував, а потім підіслав свого чоловіка, аби той прикинувся упівцем. Згадую, що ходив по дворах, розпитував. Певно, хтось із сусідів і видав Шухевича.

Коли він зрозумів, що криївку викрито, одразу спробував тікати?

Ну так, він більше навіть перестрахувався, але якось вночі зайшов до хати, підкликав батька та сказав йому, що далі тут залишатися йому небезпечно. Мусить йти. Дуже просив батька, щоб той брав матір і нас та переїхав кудись подалі. Вже вранці його не було. Ми потім дізналися, що Шухевич із охороною рушив на Луцьк, а звідтіля вже на Львів.

Зовсім скоро його не стало?

Тато Йосип його послухався. Ми до Дубна переїхали, але перед тим якось увечері до нашого дому навідався соратник Шухевича та розповів про його загибель. Батька це дуже засмутило, хоч він нам нічого не сказав, але ми всі дуже добре зрозуміли, що не можна ні слова більше про той епізод згадувати. Для власної ж безпеки.

З того часу тримали цю таємницю при собі?

В принципі так, лише почав потроху найближчим друзям розповідати, коли Україна стала незалежною, - сміється. - Вони мене навіть жартома Шухевичем прозивають, бо я з того часу дуже його особистістю зацікавився. Дуже багато літератури про його життя прочитав. У військо мене призвали до Львова, і коли я там служив, у мене навіть була така ідея: зустрітися з його сином, аби розповісти про такий ось епізод із життя його батька.

А ваша доля як склалася подальша?

Коли тато з мамою померли, я після армії у Львові залишився, працював в "Укрзахідвугілля", потім життя до Полтави занесло, 30 років пропрацював там інженером облсільгосптехніки. Зараз ось, коли вже на пенсії, маю намір повернутися до Дубна, жити в старій батьківській хаті.

А на хутір той хоч раз після того, як звідти виїхали сім'єю, навідалися?

Ви за живе мене зачепили, - схвильовано поправляє чуба рвучкими рухами. - Я постійно про Кутелево розпитую. Мені люди кажуть, що там немає нічого, але я все одно якось вирву вільну хвилинку та туди поїду. Дуже хочу ті місця побачити.

Інна Москальчук

РІВНЕНСЬКА ГАЗЕТА